Языки
Этикет
Общество
Магия и духовность
Образование и обучение
Охоронець космічного пилу
Передмова
Цього тижня було неймовірно ясне та чисте небо. Хмари наче взяли собі відпустку та вже декілька днів не з'являлись на темно-синьому схилі, рясно всіяному зорями. Де-не-де спалахувало невеличке сяйво: здається, то пролетіла стрімка комета, лишаючи за собою вогненний хвіст. Або, може, й справді трапилось дещо сумне: можливо, запалало якесь небесне тіло від зіткнення з тією самою кометою, від поштовху космічного корабля чи просто загорілось, бо настав йому час зникнути з цього неймовірного обрію.

Насправді нічого страшного не відбувалось, однак думки велетенської істоти, що розминала крила, кружляючи серед зірок, були настільки похмурі, що здавалося, ніби зараз вони от-от накличуть дощ, зливу чи навіть лютий буревій.

«Щось не так»…

«Щось не так»…

Істота летіла то повільно, ніби вимахуючись перед невидимим супротивником і хизуючись граційними рухами аж занадто великих для цього крил, то стрімко набирала швидкість і заходила в круте та небезпечне піке, дивом не збиваючи нічого й нікого на своєму шляху.

А кого тут збивати? На цій частині неба ніхто ніколи не з'являється: навіть хмари – і ті наче повтікали, не лишивши поза собою ані сліду, ані найменшого натяку на те, що колись вони тут пропливали та ще зовсім нещодавно окропили найближчі малесенькі планетки невеличким рясним дощем.

«Щось трапилось… Чому, чому саме сьогодні так тихо та спокійно? Це добре, це надзвичайно добре, однак… Однак незвично».


Істота зупинилась і зависла в повітрі. Вона (чи він? чи воно?) розглядала небокрай, що вдалині переливався всіма кольорами веселки, проте складно було не помітити, що синього та рожевого там все ж було найбільше. Ще з ними явно намагався конкурувати зелений, хоча й досі його ледь помітні промінчики ніяк не змогли встати поруч із найяскравішими відтінками. Сяйво не зникало. Воно ніколи не зникає – це одне з тих постійних, незмінних та всім загальновідомих явищ, що існували від самого створення Всесвіту та існуватимуть вічно.

Скільки вже минуло часу? Щось так довго… Може, годі витріщатись на веселку, та варто повернутись нарешті додому?

«Чаю випити», – невідомо звідки з'явився з непроханою порадою внутрішній голос (чи як там його зазвичай називають?)

«Що таке «чай»?», - подумки здивувалась істота та кинула оком на найближчу до неї планету. Здається, це дивакувате слово прилетіло не звідти: там таке не п'ють.

Істота різко смикнула головою, відганяючи вже обридлий галас тривожних думок, і тільки-но хотіла злетіти вгору, аж врешті-решт дещо й справді трапилось. Її щось боляче вдарило в праве крило та, судячи з відчуттів, відлетіло трохи далі на декілька метрів.

«Камінчик», – видихнула істота з полегшенням і аж раптом почула тихий стогін. Повернувшись у напрямку, звідкіля лунав цей звук, істота не побачила нікого й нічого.

–Хто ти? Я тебе зачепив?

Істота продовжувала озиратись, поволі просуваючись вперед і намагаючись не рухати крилами, щоб ненароком не завдати шкоди цьому незнайомцеві. Його б ще відшукати… Може, він помер від цього зіткнення? Чи може, все ж таки здалось, і ніхто не стогнав? Може, то справді був лише камінчик?

–Чи є тут хто? – гучно запитала істота, звертаючись кудись у безодню. – Не бійся мене!

«Та кому ти потрібен, щоб ще й боятись тебе!» - знову ввічливо та послужливо підказав той самій внутрішній, чи зовнішній, чи хто його зна, звідки він лізе, голос.

Хтось чхнув та знову застогнав, однак було добре чути, що цей стогін намагаються приховати. Істота затамувала подих, прислухаючись, аж поки не почула легке шурхотіння ліворуч від себе. Обережно повертаючись на звук, вона помітила маленьку сяючу кулю та приблизила до неї обличчя.

Куля тремтіла – не було й тіні сумніву, що там щось живе. І головне – що воно справді живе, що не загинуло через ці велетенські, та хай же їм грець, крила.

«Не кажи так… Вони чудові…», – пролунало десь поруч.

Істота завмерла. Той дивний голос до цієї хвилини ніколи не казав нічого приємного – нічого такого, що могло б підтримати чи розрадити в скрутну мить.

На очах виступили сльози.
Made on
Tilda