Мови
Етикет
Суспільство
Магія та духовність
Навчання та освіта
Спалені мости
Як нема чого сказати,
Нікуди плисти —
То душа відчує свято
Й спалені мости.

Рватись в бій, де є вже варта?
Б'юся об заклад,
В цю чарівну ніч не варто,
В дивний зорепад.

Навіть небо запалає,
Землю обпече.
Голуб кине хижу зграю
Й сяде на плече

Розірви свої окови:
Нікуди плисти!
Хай твоє потоне горе...

Спалені...
........мости.
Ніч
Тихо ніч в свої права вступає,
Я не сплю, бо звичка є стара.
Відчуттям нема кінця та краю,
Сну - нема. Печалі теж нема.

Засинай, серденько, я ж не буду,
Ніч вже колискову затіва,
Уві сні боюсь тебе почути,
Хтось неначе поєднав серця.

Ти наснишся, та то сон чи диво?
Нащо ж ти кохаєш мене так,
Що і я, непевно, полюбила?
Хоч ти мучити мене майстак...
Місяць
Місяць мов гойдає нас у небі,
Сяє синьо-ніжная блакить.
У сльозах нема ніяк потреби,
І щасливе серце так любить.

Колихає місяць без упину,
І співає чарівних пісень.
А любові тепла, щира хвиля
Світло, щастя і добро несе.
Таємничий знак
Спохмурнілі, засмучені очі,
Так нервує, що руки тремтять.
Тож-бо я, під покровами ночі,
Все своє повернула назад.

Як болить же, коли він сумує,
І шукає омріяну мить.
Може, голос тоді і почує,
Й зрозуміє, що треба робить.

Хай же плаче. Його закликаю,
Хай крізь сльози отримає біль,
Як і я через нього страждала,
І топила образу у хміль.

Все то правда. Та зла не бажаю,
Заслужив. Треба, щоб було так,
Може шелестом зірочок зрання
Таємничий отримає знак...
Заспокойся, вітре
Заспокойся, вітре,
Ти холодний дуже.
Наскрізь пробираєш,
Та не вирвеш душу.

Змушуєш тремтіти
Від твоїх поривів,
Ніде силу діти -
Тож лютуєш з гніву.

Заспокойся, вітре,
Все я розумію.
Дуже складно жити,
Як втрачаєш мрію.

Мрія - повернеться,
Вітер стане ніжним.
А молитва - в серці,
Чує нас Всевишній.

Бажане здійсниться,
І тепло знов прийде.
Дуже тебе прошу:
Заспокойся, вітре.
Говори
Говори, говори, любий друже,
Голос твій - як на серце бальзам.
Хоч радієш ти, хоч з горя тужиш,
Я тобі час і сили віддам.

Голос твій наче зцілює рани,
Говори, хай радіє душа,
Хай затьмариться розум, мов сп'яну,
Ти чужий. І тобі я - чужа.

Відчуваю, що все ж ти десь поруч,
Наче тягне до мене тебе.
Зруйнувавши колишнє власноруч,
На руїнах будуєш нове.

Повернути все - не до снаги.
Лишь поглянь - і твій погляд зустріну.
Краще й серце моє забери,
Щоб в минуле йому не кортіло.
Та слів не чують навіть в повній тиші
Минулого назад не повернути,
Про це не раз вже сказано у світі.
Лиш десь відлуння спогадів знов чути:
Тікають до небесної блакиті.

Щось ми забудем, щось ізнов вернеться,
Й заволодіє думками та снами,
І знову серце, як тоді, заб'ється,
І справжнє щастя буде поруч з нами.

Навіщо знов пусті слова казати,
Якщо від них душа страждає більше?
Це вперше слів промовлено багато.
Та їх не чують навіть в повній тиші...
Присвята
Ріка протікає і плине,
Так само спливає і час.
Як сильно тебе я любила!
А стільки стерпіла образ!

Літак і квиток. Їдуть люди
Шукати, де доля їх жде.
А я живу, наче усюди,
Водночас живу я ніде.

Де серце своє полишила –
Туди ще дороги нема.
Злетіла б неначе пташина.
Та крила піднять не змогла.

Ще трохи - і мрія здійсниться,
Крило хай проріже плече.
А тут хай лиш світло погасить,
Останній, хто звідси втече.
Соколе мій ясний
Соколе мій ясний,
Молодий хлопчино,
Дивишся на мене
Синіми очима.

Руки простягаєш,
Хочеш пригорнути,
Я ж-бо знов тікаю,
Щоб тебе забути.

Не пускай, будь ласка,
Поверни до себе,
Хай триває казка.
А життя - на сцені.

Потанцюєм знову?
Бігти я не хочу.
"Буде все чудово!" -
Кажуть сині очі...
Про МАК
  • Про проєкт
  • Особистий кабінет
Підписатись на розсилку
© 2020 – 2022
lady.anastasiia.kalinina@gmail.com
Made on
Tilda