Тихо ніч в свої права вступає,
Я не сплю, бо звичка є стара.
Відчуттям нема кінця та краю,
Сну - нема. Печалі теж нема.

Засинай, серденько, я ж не буду,
Ніч вже колискову затіва,
Уві сні боюсь тебе почути,
Хтось неначе поєднав серця.

Ти наснишся, та то сон чи диво?
Нащо ж ти кохаєш мене так,
Що і я, непевно, полюбила?
Хоч ти мучити мене майстак...

Місяць мов гойдає нас у небі,
Сяє синьо-ніжная блакить.
У сльозах нема ніяк потреби,
І щасливе серце так любить.

Колихає місяць без упину,
І співає чарівних пісень.
А любові тепла, щира хвиля
Світло, щастя і добро несе.

Спохмурнілі, засмучені очі,
Так нервує, що руки тремтять.
Тож-бо я, під покровами ночі,
Все своє повернула назад.

Як болить же, коли він сумує,
І шукає омріяну мить.
Може, голос тоді і почує,
Й зрозуміє, що треба робить.

Хай же плаче. Його закликаю,
Хай крізь сльози отримає біль,
Як і я через нього страждала,
І топила образу у хміль.

Все то правда. Та зла не бажаю,
Заслужив. Треба, щоб було так,
Може шелестом зірочок зрання
Таємничий отримає знак...

Говори, говори, любий друже,
Голос твій - як на серце бальзам.
Хоч радієш ти, хоч з горя тужиш,
Я тобі час і сили віддам.

Голос твій наче зцілює рани,
Говори, хай радіє душа,
Хай затьмариться розум, мов сп'яну,
Ти чужий. І тобі я - чужа.

Відчуваю, що все ж ти десь поруч,
Наче тягне до мене тебе.
Зруйнувавши колишнє власноруч,
На руїнах будуєш нове.

Повернути все - не до снаги.
Лишь поглянь - і твій погляд зустріну.
Краще й серце моє забери,
Щоб в минуле йому не кортіло.

Минулого назад не повернути,
Про це не раз вже сказано у світі.
Лиш десь відлуння спогадів знов чути:
Тікають до небесної блакиті.

Щось ми забудем, щось ізнов вернеться,
Й заволодіє думками та снами,
І знову серце, як тоді, заб'ється,
І справжнє щастя буде поруч з нами.

Навіщо знов пусті слова казати,
Якщо від них душа страждає більше?
Це вперше слів промовлено багато.
Та їх не чують навіть в повній тиші...

Ріка протікає і плине,
Так само спливає і час.
Як сильно тебе я любила!
А стільки стерпіла образ!

Літак і квиток. Їдуть люди
Шукати, де доля їх жде.
А я живу, наче усюди,
Водночас живу я ніде.

Де серце своє полишила –
Туди ще дороги нема.
Злетіла б неначе пташина.
Та крила піднять не змогла.

Ще трохи - і мрія здійсниться,
Крило хай проріже плече.
А тут хай лиш світло погасить,
Останній, хто звідси втече.

Соколе мій ясний,
Молодий хлопчино,
Дивишся на мене
Синіми очима.

Руки простягаєш,
Хочеш пригорнути,
Я ж-бо знов тікаю,
Щоб тебе забути.

Не пускай, будь ласка,
Поверни до себе,
Хай триває казка.
А життя - на сцені.

Потанцюєм знову?
Бігти я не хочу.
"Буде все чудово!" -
Кажуть сині очі...